Сполучені Штати пережили дивний і трагічний тиждень. Психічно нездорова людина з Пенсільванії надіслала конверти з рицином президентові, сенатору і судді, підозрюючи, що всі вони втягнуті в торгівлю людськими органами. У Техасі вибухнув завод, який виробляв добрива. У Пенсільванії вибухнув скандал навколо лікаря, котрий перетворив свою медичну практику на справжню фабрику вбивства ненароджених дітей, у тому числі на дуже, дуже пізніх строках вагітності. Ну й, нарешті, у Массачусетсі двоє чеченських юнаків вирішили, за якоюсь своєю хворою, дивною логікою, помститися країні, яка їх прихистила. Звучить як зав’язка похмурого фантастичного роману, в якому кілька на перший погляд не пов’язаних між собою сюжетних ліній у результаті переплітаються геть непередбачувано.
Хто знає, можливо, десь у глибинах всесвіту справді стався якийсь спалах, що й спричинив усі ці трагедії. Однак для повноти оцінки та розуміння ситуації варто було б звернути увагу ще на одну подію, яка, загалом, пройшла повз радари української преси. Сенат Сполучених Штатів 17 квітня заблокував несміливу спробу посилити контроль за продажем зброї в країні.
За словами відомого коментатора Білла Моера, у той час як країна стежила за вбивством трьох осіб у Бостоні, убивство 30 тисяч (а саме стільки стали в Америці жертвами побутового насильства із застосуванням вогнепальної зброї тільки торік) залишилося без наслідків і висновків. У тому числі й незбагненне у своїй безглуздості вбивство 20 першокласників і семи вчителів у Коннектикуті в грудні минулого року, коли, знову ж за своєю хворою логікою, “самотнє вовченя” Адам Ланза вирішив увійти в історію як дітовбивця.
Америка і зброя. Тема давня і не цілком зрозуміла для нас європейців. Тема, яка нагадує, що всі узагальнення щодо “західного способу життя” і західних цінностей — відносні. Америка це Америка. Європа це Європа. І ставлення до зброї (як і до страти) — це питання, в яких різниця між ними виявляється якнайповніше.
Америка залюблена в зброю. Почалася ця любовна історія давним-давно, ще в XVII ст., коли горами й долинами Північної Америки нестримною ходою йшли білі поселенці. Рік за роком, миля за милею вони розширювали свій життєвий простір — зі зброєю в руках. Потім, зі зброєю в руках, боролися з “британською тиранією” за свої невід’ємні права. Потім, також зі зброєю в руках, обстоювали незалежність.
Америка народилася зусиллями ополченців. Вона росла й міцніла в обнімку з вінчестером. І тому, коли, уявляючи собі витоки американської нації, ми бачимо перед собою ковбоя з пістолетом, то це не так уже й далеко від істини. Більше того, з усього виходить, що й сама Америка бачить себе через призму таких стереотипів.
Нації багато в чому подібні до людей: що вище ставиш планку — то вище стрибнеш. Так уже сталося, що з моменту ухвалення 1791 р. десяти поправок до Конституції, які увійшли в історію як Білль про права, Америка бачила себе променем світла в темному царстві. Друга поправка цього самого Білля про права говорить: “Оскільки для безпеки вільної держави необхідне регулярне ополчення, то право народу зберігати і носити зброю не обмежуватиметься”.
Ось уже понад двісті років Америка тримається за це одне речення як за істину, яка може бути предметом обговорення, тлумачення, але аж ніяк не сумнівів чи заперечення. Це вузол проблеми, який, нам, колишнім жителям імперії, напевно, таки легше зрозуміти, ніж іншим європейцям. Американець ставиться до витоків своєї нації, до її минулого з трепетом, який межує з релігійним. Власна історія подається американцям майже так само захоплено й однозначно, як нам свого часу підносили витоки радянської держави. З тією лише відмінністю, що американці у свою історичну пропаганду справді вірять.
Подібність підходів може відчути кожен, хто бодай раз побував у Капітолії і бачив фреску, яка прикрашає його купол. На ній зображено момент смерті Джорджа Вашингтона: 13 ангелів (алегорія 13 штатів, які становили основу Федерації) возносять першого президента на небеса. Ні більше, ні менше. Батьки-засновники в американському історичному сприйнятті є якимись напівбогами, слово яких несе дух нації та істини. І тому, якщо автор Білля про права Джеймс Медісон написав “не обмежуватиметься”, то так і буде.
Це з одного боку. А з іншого — Америка ополченців давно відійшла в минуле. Недовіра батьків-засновників до самої ідеї регулярної армії і свята віра в регулярне ополчення — це вже тло історичних серіалів. А проте, навіть вирвана з історичного контексту, легендарна “друга поправка” продовжує жити. Причини тут не тільки історичні чи емоційні, а й суто прагматичні.
Візьмімо для прикладу Меріленд і Віргінію — два суміжні штати, в яких практикуються два різні підходи до проблеми продажу зброї. У Віргінії він дозволений і широко практикується, у Меріленді — надзвичайно обмежений. В Окрузі Колумбія, який розташований на їх перетині, продаж зброї взагалі табу. Тож у Віргінії рівень злочинності істотно нижчий, ніж у Меріленді. І на порядок нижчий, ніж в Окрузі Колумбія. Пояснюють це явище зазвичай тією обставиною, що злочинець тричі подумає, перш ніж вдиратися в будинок людини, яка може мати зброю і постояти за себе.
Логіка начебто є. І разом з тим її немає. Бо саме у Віргінії, у місцевому технологічному університеті, у 2007 р. сталася жахлива бійня, яка коштувала життя 32 студентам і викладачам. Бійня, яка була б неможливою, якби продаж зброї в Америці не практикувався з такою легковажністю.
Мабуть, саме того страшного дня була з такою ясністю позначена дилема: насичуючи суспільство зброєю, Америка створює лише видимість безпеки. Якщо сподіваєшся тільки на себе і на револьвер у кишені, то будь готовий зустрітися з черговим “самотнім вовченям”, яке вийняло з шафи своїх батьків автоматичну гвинтівку і вирішило поквитатися за образи з навколишнім світом. Поки вуличний гоп-стоп здавався загрозою реальнішою, ніж черговий Адам Ланза, вибір був очевидний: озброюватися, захищатися самому, не покладатися ні на кого, крім самого себе. На жаль, з роками “самотні вовченята” розплодилися.
У суспільстві споживання людина виростає з упевненістю, що має право на щастя. Що вища заможність суспільства — то вища і ця впевненість. І тим більша образа, коли з’ясовується, що щастя — це право не за народженням, а за заслугою і ласкою Божою. Іноді людина сприймає цю обставину адекватно. Іноді не дуже. А іноді неадекватні юнаки мають доступ до великого арсеналу зброї, що зберігається в підвалі рідного дому. І цей останній варіант насправді може спричинити трагедію.
Адам Ланза став буденною реальністю життя. Після подій у Коннектикуті кожен американський батько змушений, відправляючи свою дитину до школи, ставити собі болісні запитання, на які револьвер у кишені вже не дає відповіді. Більше того, він їх збільшує.
Доступність зброї у поєднанні з буденністю насильства в мас-медіа та індустрії розваг, помножена на зростаючу інфантильність суспільства, — вибухонебезпечна суміш. У сучасному суспільстві “мавпа з гранатою” дедалі частіше перестає бути метафорою. Коннектикут став моментом, коли країну скрутило в болісному шоці, і вона зрозуміла: ніякий “дух нації” і ніякий заповіт батьків-засновників не виправдує ризику отримати шкільний кабінет з убитими першокласниками.
Це підтверджує і суха статистика соціальних опитувань: 90% американців виступають сьогодні за жорсткіші правила продажу зброї. Обама спробував осідлати хвилю і надихнув двох сенаторів (республіканця і демократа) подати законопроект, що передбачає такі елементарні речі, як перевірка психічного здоров’я клієнтів збройових магазинів, а також зменшення обойм автоматичної і напівавтоматичної зброї. 17 квітня лише 54 сенатори проголосували за законопроект. Щоб поставити питання на голосування, потрібно було 60. Іншими словами, використовуючи тонкощі процедури, республіканська меншість заблокувала закон, який підтримує 90% американців.
Зараз багато хто запитує, як таке можливо, і що говорить вся ця ситуація про американську демократію. А говорить вона принаймні про дві речі. По-перше, демократія заснована на заповідях XVIII ст. — штука уразлива, не беззаперечна, а на певних етапах і явно потребує модернізації. Наприклад, щодо прописаного батьками-засновниками в конституції права меншості блокувати більшість (так зване сенатське “флібустьєрство”).
А по-друге (і це головне), найуразливішим місцем американської (як і будь-якої іншої) демократії є її залежність від великих грошей. Рік у рік ключовим гравцем передвиборних кампаній у США залишається національна збройова асоціація (NRA) — впливовий лобіст, здатний заблокувати будь-яке рішення, що обмежує бариші торговців зброєю. Раз у раз мільйони доларів кидають на те, щоб будь-яка, нехай навіть і психічно нездорова, схильна до насильства людина мала право купити будь-яку смертельну іграшку.
NRA, як танк, змітає на своєму шляху всі осередки опору. Вона фінансує десятки виборчих кампаній, насамперед республіканських. Вона змушує навіть мирних інтелектуалів-конгресменів фотографуватися на тлі закривавлених оленячих туш, аби сподобатися “червоношиїм” жителям американської глибинки. А тим часом схоже, що цього разу всемогутня NRA перегнула палицю.
На хвилі обурення у зв’язку з різаниною в Коннектикуті змінився не тільки настрій у країні. Уперше за багато років на обрії з’явилася постать, чий фінансовий потенціал принаймні можна порівняти з мільярдами збройового лобі. Це мільярдер і за сумісництвом мер Нью-Йорка Майкл Блумберг. Готовий до боротьби (а можливо, і з прицілом на майбутню виборчу кампанію), він розпочав масивні вливання в антизбройові проекти. Якщо він справді стане альтернативою і якщо американське суспільство за два роки не забуде облич загиблих першокласників, то на виборах 2014 р. республіканці й особливо демократи, які заблокували закон 17 квітня, можуть сильно пошкодувати про своє рішення.
Мораль усієї цієї ситуації для України досить проста. Не треба сподіватися на прості рішення складних проблем — ні в багатих країнах, ні, тим більше, у бідних. Що більше в суспільстві хворих, психічно нестабільних чи просто інфантильних людей, то менш бажано, щоб у цьому суспільстві був вільний доступ до зброї. Бо ніколи не знаєш, проти кого вона може бути спрямована. У Коннектикуті є двадцять сім убитих горем сімей, які можуть детально пояснити, чому це так.
P.S. Коли верстався номер, стало відомо про ще одну трагедію, яка сталася в Сполучених Штатах. У місті Манчестер (штат Іллінойс) 43-річний Рік Сміт через чорний хід проник в один із житлових будинків і влаштував стрілянину з пістолета. У результаті вбито двох дітей і трьох дорослих. Крім того, серйозні поранення дістала шестирічна дівчинка, яка перебуває в критичному стані в лікарні.
Злочинець зник з місця злочину на автомобілі, однак його знайшли співробітники сил правопорядку. Р.Сміт почав перестрілку, під час якої був тяжко поранений. Пізніше він помер від отриманих поранень.
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.