Buy Non-American

<--

Відразу дві країни опинилися в центрі скандалів, пов’язаних з торговими преференціями, наданими США іноземним державам. Бангладеш висловила невдоволення тим, що американці вирішили скасувати для південноазіатської країни імпортні пільги у зв’язку з пожежею і обваленням фабрики в Дацці. Еквадор, навпаки, самостійно відмовився від преференцій на знак протесту проти кримінального переслідування Едварда Сноудена. Латиноамериканці, які збираються надати Сноудену притулок, вирішили, що Вашингтон буде використовувати пільги як інструмент тиску, а «торгувати принципами» – принизливо. Тим часом обидві країни є лише скромними за обсягами торгівлі учасниками системи преференцій, які поширюються американцями на велику частину країн світу. «Лента.ру» спробувала розібратися в цій системі, щоб зрозуміти, навіщо американцям потрібно спонсорувати зростання виробництва в інших економіках.

Порядок надання тим чи іншим країнам вигідних умов торгівлі, виходячи з економічних чи політичних причин, у Сполучених Штатах існував з давніх пір. США з початку XX століття були сильні внутрішнім ринком, який навіть місцеві виробники насичували насилу, тоді як експорт і, відповідно, захист вітчизняного виробника за кордоном, властиві європейським державам, грали в найбільшій економіці світу другорядну роль.

Наприклад, після Другої світової війни американці відкрили ринок для деяких переможених, звільнених, союзних або залежних держав. Мова йшла не про скасування тарифів, але принаймні про істотне їх зниження. Багато в чому доступність величезного ринку США, на якому вистачало місця всім, стала однією з важливих передумов до німецького, японського, корейського, тайваньського і, нарешті, китайського «економічних чудес» – експортоорієнтовані економіки знаходили в Америці найбільший ринок збуту.

Багато з цих держав згодом стали сприйматися в країні як конкуренти, і США почали захищати місцевий ринок. Інакше йшла справа з країнами «третього світу», чиї слаборозвинені промисловість і сільське господарство не становили для американців ніякої загрози – хоча б у силу вкрай скромного об’єму взаємної торгівлі. У той же час надання для них торгових привілеїв дозволяло Вашингтону зміцнити свій політичний вплив, а також отримати дешеві матеріали для своїх власних виробників.

У результаті в 1974 році в США прийняли Торговий акт, який з 1976 року почав діяти під назвою Загальна система преференцій (ЗСП). З часом все більше і більше країн стало потрапляти в орбіту цієї системи, так само як розширювалася і номенклатура виробів, призначених для безмитної торгівлі. У першу чергу привілеї отримували слаборозвинені держави, хоча і країн з середнім достатком в існуючому нині списку теж достатньо. У загальній складності зараз під систему підпадає близько 5 тисяч найменувань товарів самого різного призначення.

Торговий баланс США за підсумками 2012 року виявився дефіцитним на рівні 540 мільярдів доларів (на 19 мільярдів менше, ніж у попередньому році). Обсяг експорту склав 2,19 трильйона доларів, а імпорту – 2,73 трильйона. Найбільшими торговельними партнерами Америки залишалися Китай і Канада, причому з кожною з цих країн був зафіксований торговий дефіцит.

На першому місці за обсягом імпорту в рамках ВСП знаходяться феросплави, їх США ввозять без мит на мільярд доларів. Деталі для автомобілебудування ввозяться на 939 мільйонів доларів, шини – на 883 мільйони доларів, ювелірні вироби – на 738 мільйонів. У списку безмитних товарів, що найбільш жваво продаються в США у рамках ВСП також є сира нафта, алюмінієвий лист, труби і оптоволокно.

Загальний обсяг імпорту таких товарів у США в 2012 році становив 19 мільярдів доларів, а обсяг недоотриманих бюджетом мит – близько 800 мільйонів доларів. Багато це чи мало? У масштабах США, де загальний обсяг імпорту перевищує 2 трильйони доларів на рік, це фактично копійки. У той же час багато з країн, які потрапили під привілеї з боку США, за рахунок величезного американського ринку отримали потужний поштовх до розвитку тієї чи іншої індустрії.

Головними бенефіціарами програми в минулому році стали цілком великі економіки: Індія (її безмитний експорт до США склав 4,5 мільярда доларів), Таїланд (3,7 мільярда) і Бразилія (2,3 мільярда). При цьому в списку також знаходяться такі держави, як Болівія (128 мільйонів доларів) і Демократична республіка Конго (94 мільйони). Найбідніші країни на зразок них раді можливості експортувати товари в США без митних тарифів як одному з небагатьох способів продати свою продукцію на зовнішніх ринках і отримати таку необхідну валюту.

Цікаво, що в списку фігурує і Росія, вона була внесена туди в 1990-ті. За підсумками 2012 року РФ розташовується у своєрідному рейтингу лідерів з безмитної торгівлі на дев’ятому місці. Російські компанії змогли продати в США, користуючись торговими преференціями, товарів на суму в 544 мільйони доларів. Хоча це складає лише долі відсотка від загального обсягу зовнішньої торгівлі, Росія зуміла випередити в рейтингу, наприклад, Аргентину. Втім, остання була позбавлена ​​всіх преференцій після низки заходів уряду Крістіни Кіршнер, що істотно обмежили свободу торгівлі.

ВСП – лише одна з декількох програм з надання торгових привілеїв. Останнім часом у США створено кілька аналогічних систем регіонального рівня. Так, Акт з розвитку та надання можливостей Африці (AGOA) почав працювати в США з 2001 року. Загальний обсяг імпорту з африканських країн, що підпадають під цю систему, становить 70 мільярдів доларів. Дія програми повинна була закінчитися до 2008 року, але зараз її продовжено до 2016-го. На схожих принципах побудовані Андський пакт торгових преференцій і Ініціатива Карибського басейну, що надають пільги для країн Південної Америки і островів Карибського моря.

Зрозуміло, США є не єдиною країною, що надає деяким своїм партнерам спеціальні привілеї поза рамками СОТ (до речі, в самій організації час від часу піднімається питання про законність таких особливих відносин). Проте саме американці застосовують цю систему в найбільших масштабах. В основному з вигодою для себе, адже купуються в основному товари, які в самих США виробляються мало. Крім того, активний імпорт створює для американців додаткові робочі місця – йдеться навіть не про тисячі, а про десятки тисяч вакансій.

З державами, які створюють конкурентну для американських виробників продукцію, розмова ведеться зовсім по-іншому. Досить згадати кампанію «Купуй американське», розгорнуту в розпал фінансової кризи в 2009 році, або нескінченні торгові війни з Китаєм з приводу десятків найменувань товарів – коли це необхідно, США готові активно захищати власних виробників.

Дмитро Мигунов