Trump and the Courts: American Lesson in Democracy

<--

18 Грудня Олександр Краєв – Експерт з міжнародних питань

Трамп та суди: американські уроки демократії Ще раз про баланс гілок влади, систему противаг та важливість незалежності інституцій

Епопея американських президентських виборів перейшла до своєї фінальної глави. 14

грудня відбулося голосування колегії виборників –органу, який дійсно відповідає за вибір

очільника Сполучених Штатів. До того, як голоси виборників офіційно засвідчать у січні, ми

ще маємо дочекатися кінця великої судової драми, яку розв’язав чинний президент

Дональд Трамп, намагаючись переглянути результати виборів.

Найголовніший висновок цієї епопеї: незалежність гілок влади є ключовою складовою

демократії. Але попри очевидні результати волевиявлення, є кілька цікавих юридичних

моментів, які варті уваги.

Свято демократії

Вибори-2020 точно запам’ятаються і політичним аналітикам, і пересічним громадянам

надзвичайно насиченим та почасти неформатним інформаційним протистоянням. Дехто

навіть брав на себе сміливість стверджувати, що ці вибори були чи не найбруднішими за

всю сучасну політичну історію США.

Протистояння двох штабів включало в себе весь арсенал класичних і сучасних політичних

трюків та ударів. Перші дебати обох кандидатів стали своєрідним лейблом даної кампанії –

неконтрольовані, галасливі та чергові «най-най-най» в історії.

Загальний тон багато в чому задавав чинний президент Дональд Трамп – знаний гравець та

маніпулятор. Вже напередодні голосування – буквально за пару днів – він почав

інформаційно опрацьовувати тему можливих фальсифікацій з боку демократів. Це

викликало страшні «шторми» в соціальних мережах і реальні сутички на вулицях. Віра

соратників Трампа у реальні чи вигадані порушення на виборах підкріплювала їхнє бажання

пильно стежити за правильністю та чесністю процесу підрахунку голосів.

Удар на всіх фронтах

На першому етапі юридична команда Трампа сконцентрувалася на спробах змусити місцеві

виборчі комісії (умовно назвемо колегіальні органи з підрахунку голосів саме таким

українським терміном) розпочати процес перерахунку голосів, аби виявити можливі

маніпуляції. Інформаційно ця кампанія підтримувалася повідомленнями про нібито масовий

вкид бюлетенів, голосування «мертвих душ» та розмовами про недовіру до систем

електронного підрахунку голосів. Основними полями юридичного бою стали штати

Пенсильванія, Мічиган, Вісконсін, Невада, Джорджія та Аризона.

Проте не все складалося так, як того воліли юристи Трампа. Вже на перших етапах

федеральні судді окремих штатів почали відхиляти їхні позови. В Пенсильванії Верховний

суд штату відхилив обидва позови представників Трампа – про порушення доступу

спостерігачів до процесу підрахунку голосів та про неліквідність декількох тисяч бюлетенів.

В Мічигані місцевий суд, спираючись на схожі прецеденти, відхилив позов про відміну

сертифікації (тобто завірення) голосів в окрузі Уейн. В Арізоні позов про перегляд

голосування, заснований на неточності комп’ютерного підрахунку, був відхилений ще на

стадії підготовки і не дійшов до суду. В штаті Джорджія, хоча і перерахунок голосі пройшов

відповідно до законів штату, проте позов юристів Трампа по зупинку (!) цього перерахунку

був відхилений двома федеральними суддями. Федеральні суди у Вісконсіні та Неваді

прийняли схожі рішення.

Верховний суд

Велику надію сам Трамп покладав на Верховний суд США. У своїх відносинах із ним він

дійсно став в чомусь унікальним президентом – за лише одну свою каденцію він встиг

призначити аж трьох верховних суддів. Варто не забувати, що верховні судді служать до

кінця життя, тому кожне таке призначення є своєрідним стратегічним кроком на декілька

президентських адміністрацій наперед. У 2017 році президент Трамп призначив суддею

Верховного суду Ніла Горсача, у 2018 році цілою епопеєю стало призначення Брета

Каванна, а в жовтні 2020 року була призначена суддя Емі Коні Баррет.

Очевидно, що в баченні президента Трампа така ситуація була своєрідним політичним

капіталом. І це не дивно, зважаючи ще й на те, що саме його президентство повернуло

Верховному суду консервативну більшість, якої так довго добивалася Республіканська

партія. Таку стратегію та дії адміністрації можна було частково пояснити саме розрахунком

на позитивне реагування Верховного суду у випадку подання будь-яких справ про перегляд

виборів та перерахунок голосів.

До цього дійшло після того, як більшість суддів на рівні штатів відмовилися переглядати

результати та оголошувати перерахунок. В такій ситуації лише Верховний суд може

змусити їх винести відповідне рішення та оголосити перерахунок голосів.

Проте і в справі Пенсильванії, яка була передана Верховному суду, і в поданні

Республіканського комітету від штату Техас (яке підтримали 17 інших місцевих

республіканських осередків) судді відхилили позови юридичної команди чинного

президента. Жоден суддя – навіть три призначених Трампом – не висловили свого

заперечення чи окремої думки. Рішення у справі від штату Пенсільванії було прийнято

всього лише за 34 хвилини і складалося лише з одного речення.

По суті, трампівська війена у судах закінчилися. Це була цікава, багато в чому повчальна і

складна сторінка політичної історії США. Які ж уроки вона принесла?

Ситуація у Сполучених Штатах починає нормалізуватися. Все вже йде до того, що передача

влади пройде без особливих ексцесів (крім, звісно, палких суперечок у Твіттері). То що ж

спрацювало в цьому випадку та дозволило уникнути потенційної політичної кризи?

Дійсно незалежна судова система

Попри політичні призначення та очевидний вплив президентської адміністрації на

Верховний суд, система суддівської служби та кар’єрна логіка суддів застерігає їх від

участі у політичних авантюрах та забезпечує неупередженість. І питання тут не в зарплатах

чи прямих ставлениках того чи іншого політика, питання у логіці роботи самої системи та

значенні власного іміджу юриста.

Ефективна система противаг

Ситуацію із потенційним переважним впливом президентської гілки влади на рішення

місцевих та державних судів вдалося уникнути завдяки чіткій та законодавчо прописаній

системі противаг та мінімізації дублювання функцій органів в межах однієї гілки влади та

крос-секторно.

Партійна, а не особиста афіліація

Мова про політичну культуру. В Україні політична партія найчастіше представляє собою або

бізнес-проєкт, або особистий бренд, втілений у політичній спілці. На відміну від нашої

держави, навіть за наявності певного власного лобі та пулу прихильників, рідко який

політик може стати одноосібним лідером та буквально «месією» власної партії, а отже,

балансувати його будуть не лише опоненти (що завше викликає певний спротив), але і

власні колеги-однопартійці