Battle of the Titans: How the Confrontation between the G-7 and China May End

<--

Битва титанів: чим може закінчитися протистояння країн Великої сімки та Китаю

У Байдена зрозуміли, що самостійно США просто не витягнуть боротьбу з Китаєм.

Країни “Великої сімки” на саміті у Великобританії домовилися спільно протидіяти зростаючому впливу Китаю. Лідери G7 (США, Канади, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) мають намір реалізувати масштабний інфраструктурний проект Build Back Better World на противагу китайській ініціативі “Один пояс, один шлях”. І цей план передбачає укладення з країнами, що розвиваються інфраструктурних угод для розвитку охорони здоров’я, громадської безпеки, сфери збереження клімату, цифрових технологій та гендерної рівності.

Це розумна і логічна ініціатива. Конкуренцію Китаю потрібно було створювати вже давно, як мінімум з 2013 року, адже це було і залишається повністю в інтересах країн Заходу, які поки що цю конкуренцію програють.

Поки що складно будувати будь-які прогнози і припущення про можливу ефективність плану “Великої сімки”, оскільки ми не знаємо його деталей і того, як при цьому будуть координуватися дії між різними державами. Адже в цьому протистоянні Китай буде один, а з іншого боку буде багато різних країн, кожна з яких має свій порядок денний, свої інтереси. Незрозуміло, як відбуватиметься координація між ними, і наскільки вона буде ефективною.

Втім, до збройного протистояння з Китаєм найближчим часом навряд чи дійде. Принаймні воно не трапиться через цю ініціативу або через “Шовковий шлях”, тобто через торговельно-економічну конкуренцію “великої війни” не буде. На сьогоднішній день найбільш “гаряча точка” в Західно-китайських відносинах – це Тайвань.

Теоретично план G7 може загальмувати Китай і створити для нього відчутні проблеми. Але знову-таки, щоб оцінити подібні речі потрібно знати скільки грошей країни готові в цей проект вкласти, які інфраструктурні проекти вони готові підтримати, чи зможуть вони зайти на ті ринки і ті території, де цей план можна буде реалізовувати. Ще одне важливе питання – яким чином вони будуть послаблювати китайський вплив, щоб перехопити ініціативу в тих регіонах, де Китай особливо міцно зацементувався, тобто в Африці, Південно-Східній Азії та Латинській Америці.

Крім того, важливо розібратися, чому виникла така спільна ініціатива країн “Великої сімки”. США ж можуть самостійно протистояти Китаю, але, очевидно, не хочуть. До того ж, вони явно програють цю конкуренцію. І справа тут не в наявності переваг, а в тому, що китайці переграють американців у боротьбі за нерозвинені країни, наприклад, за ту ж Африку. Схоже, в адміністрації Байдена прийшли до висновку, що боротися з Китаєм потрібно, але наодинці це не дуже виходить, навіть маючи над ним технологічну перевагу, тож потрібні союзники. Чотири роки президентства Трампа показали, що боротьба з Китаєм один на один не приносить особливих дивідендів, а, більш того, відштовхує союзників. Тому було вирішено повернутися до трошки старої концепції трансатлантичних альянсів, а також альянсів західних демократій, які будуть разом стримувати чергову загрозу.

Нинішня ситуація відрізняється від періоду Холодної війни, адже мова не йде про ядерне стримування і загрозу неминучої війни, про два блоки, про “залізну завісу”. Зараз йдеться про стримування і про конкуренцію держав, які взаємопов’язані між собою.

У Байдена зрозуміли, що краще діяти разом із союзниками, тому що самостійно Штати просто не витягнуть боротьбу з Китаєм, тим більше, в перспективі, в найближчому майбутньому, тому що Китай стрімко розвивається, і дуже скоро його економічна вага досягне рівня Сполучених Штатів. Тому логічно, що США шукають союзників і можливості вибудувати регіональні коаліції, щоб протистояти Китаю і хоча б стримувати його, якщо не вийде переграти.

Для України протистояння країн “Великої сімки” і Китаю відкриває певні можливості і створює альтернативу. Тепер вона може спробувати будувати свої плани, а не діяти за схемою Заходу “не співпрацюйте з Китаєм, але натомість ми вам нічого не дамо”. Тепер у нас буде два варіанти, і можна буде більш чітко будувати свою зовнішню політику.

Втім, Україна вже, схоже, остаточно визначилася зі своїм вибором і взяла курс на один вектор – прозахідний. А тому цей план і це протистояння істотно не вплине на зовнішньополітичну орієнтацію України в найближчі роки. Однак у нас з’явиться можливість долучитися до цікавих для нас проектів, наприклад, тих, що будуть спрямовані на розвиток ініціативи Тримор’я, в яку Україна зацікавлена включитися.

Ілля Куса, експерт із питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреда