ПРОТЕСТИ В КАЗАХСТАНІ: ВИГОДОНАБУВАЧІ НАРОДНИХ ХВИЛЮВАНЬ
У Казахстані зараз вирішується не питання горезвісного вибору “демократія або автократія”, а скоріше яка елітна група буде керувати країною і хто вичавить з кризи найбільшу політичну вигоду.
Чим більше стежу за тим, що відбувається в Казахстані, тим більше переконуюся, що все-таки там більше внутрішньої політики, аніж зовнішнього впливу.
Це соціально-економічна криза на тлі внутрішньоелітного розколу.
Економічна нерівність, соціальне розшарування і регіональні дисбаланси створили токсичний ґрунт для зростання напруги і протестного потенціалу, паралельно підточуючи старий суспільний договір між владою і населенням, що формувався ще за часів правління Нурсултана Назарбаєва.
Пандемія COVID-19 загострила всі ці процеси, причому не тільки в Казахстані, а взагалі по всьому світу. Подібні “соціальні бунти” стають найбільш поширеними на сьогодні.
На це все наклався внутрішньоелітний уповільнений конфлікт між оточенням Назарбаєва і командою нового президента Касим-Жомарта Токаєва, який весь цей час не міг вийти з тіні “єлбаси”, і мав обмежений контроль над силовим апаратом, потоками і механізмом розподілу національних багатств.
Тому, коли влада провалила комунікацію з населенням щодо необхідності підвищення ціни на газ з 1 січня (з 3 грн до 6 грн/літр) і в головній нафтогазовій області спалахнули протести, це стало приводом для вибуху, на тлі якого елітні групи намагаються розібратися одне з одним.
За добу президент Токаєв відправив у відставку уряд на чолі з Аскаром Маминим, який дістався йому в спадок від Назарбаєва і звільнив ряд ключових людей, близьких до Назарбаєва, зокрема його племінника Самата Абіша і держсекретаря Кримбека Куширбаєва, а також поклав провину за події на компанію “КазМунайГаз”, яка належить зятю Назарбаєва Тимуру Кулибаєву. Другий зять Назарбаєва – Кайрат Шаріпбаєв – керує газовим гігантом “КазТрансГаз”.
Те, що протестувальникам вдалося захопити адмінбудівлі в Алмати, тільки підтверджує, що повного контролю над силовиками у Токаєва немає, і це буде бити по ньому, показуючи його вразливість і слабкість.
Я думаю, в Казахстані зараз вирішується не питання горезвісного вибору “демократія або автократія”, а скоріше яка елітна група буде керувати Казахстаном і хто вичавить з кризи найбільшу політичну вигоду.
Вплив зовнішніх гравців поки що мінімальний. Росія і Китай будуть підтримувати центральний уряд (неважливо, з Токаєвим або без нього), оскільки його зміна, та ще під ударами “народних хвилювань”, їм не потрібна і не вигідна.
Країни Заходу будуть проявляти слабку і мляву реакцію, оскільки Казахстан зараз не в фокусі їхньої політичної уваги. Їхня активізація можлива, тільки якщо буде серйозна загроза їхнім комерційним нафтогазовим інтересам або якщо ситуація вийде з-під контролю.
З переговорами Байдена-Путіна я ситуацію в Казахстані не пов’язую. Хоча, звичайно, в РФ будуть вважати інакше і розганяти тезу, що все це – частина великої гри Заходу проти російської периферії. А це може потенційно посилити їхню переговорну позицію зі США 10-12 січня.
А тут уже зачіпають наші інтереси, бо чим гірша ситуація в Казахстані, тим гострішою буде напруга між США і Росією/Китаєм. Як відомо, Україна, крім того, що має ті ж проблеми, що і Казахстан, розірвана між основними глобальними гравцями, від яких ми залежимо.
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.